Вітаю усіх! Мене звати Іван, мені 29, і це історія про те, як війна вплинула на мій літературний шлях і зрештою дозволила видати власну книгу.

Все почалося ще в дитинстві ( а де ж іще ). Я малював комікси різного ступеня паршивості, писав короткі історії з видуманими персонажами та світами, і взагалі у своїх дитячій компанії відповідав за контент в ті далекі часи, коли інтернету в нас ще не було. Я вів літеписи наших пригод, придумував історії наших величних перемог, і взагалі не давав нікому сумувати.

І паралельно я читав. Багато читав. У моїх бабці з дідусем була велика бібліотека книг усіх можливих жанрів, але що манило мене найбільше - так це наукова фантастика. Класика. Такі гіганти, як Азімов, Бредбері, Гарісон, Сімак, Лем, та інші. Я зачитувався цим до пізньої ночі, а мій дитячий мозок розростався, щоб вмістити в себе усі ці космічні пригоди, терміни і теорії, які я і зараз не дуже розумію, і стати вумним. Але найбільше на мене повпливав цикл "Сталевий щур" Гаррі Гаррісона. Щось у космічних пригодах спритного шахрая мене тоді дуже зачепило і лишило слід в душі.

У школі я радісно хапався за будь-яке завдання, пов'язане з письмом. Твір на тему "Як я провів літо"? Дайте два, в один не вміститься. Реферат про якусь зірку? Зараз ми зробимо шедевр. Написати казку? Вірш? Навіть баладу? Закатав рукава і пішов працювати. Текстові завдання давались мені доволі легко, політ фантазії не зупинити, а жага до письма лише розросталась з кожним виконаним завданням.

І ось років у 14-15 я вирішив зробити ЦЕ: написати свою власну книгу у жанрі наукової фантастики. Я працював днями і ночами на старенькому маминому комп'ютері, і вважав, що кожне слово, яке вилітало з-під моїх пальців - ідеальне, кожне речення - геніальне, а кожна ідея, вкинута в текст під впливом творів класиків та не одної комп'ютерної гри порве читача і доведе мою унікальність. І я закінчив ту книгу. Скажу коротко: якщо хтось колись знайде той рукопис, прошу мене попередити, і я зроблю сепуку. Піду з життя з честю, так би мовити. Те, що я тоді написав і вважав геніальним, не можна показувати світу. Ніколи. Це була графоманія у найчистішій і нефільтрованій формі. Слова утворювали речення, речення якось клеїлись в абзаци, але все це було настільки незграбним, нелогічним, непродуманим... Але були там і зернятка справжнього таланту, на які мені вказали деякі люди, які мали нещастя це прочитати.

І я прийняв для себе рішення: я навчуся писати, як треба. Сталося це вже на першому курсі університету. Поступив я, до речі, на факультет журналістики львівського національного університету імені Івана Франка. Як бачимо, писати я хотів і у професійній діяльності. Моїми найпершими курсами з літературної майстерності став короткий очний курс від Літосвіти, який, здається, так і називався "Як навчитися писати". Це було давно, тому точно не пам'ятаю. І там сталась дуже важлива для мого творчого шляху подія: на курсах викладав відомий український романіст Любко Дереш. І в якості домашнього завдання він попросив студентів написати коротке оповідання і показати, на що ми здатні. Я написав свої "РАЙські плоди", які стали першим оповіданням майбутньої книги. Дереш був у захваті. Без жартів. Він сказав, що це абсолютно прекрасна задумка і виконання, і що я маю писати далі, можливо навіть розвивати той же світ. Радості мене юного не було меж, я увірував у його слова і повірив в себе. І почав писати книгу. Цього разу вже серйозно, оточивши себе людьми, які давали відгуки, відеоматеріалами про все, пов'язане з письменництвом, і шаленим запалом творити.

Запалу вистачило роки на три, року до 18-го. Книга була майже завершена, лишилась лише дрібничка - власне закінчити її. І тут я впав у ступор. Жодних гарних ідей, жодного натхнення, нічого. Фінал книги не давався мені ніяк, я перепробував десятки варіантів, жоден мене не задовільнив. І врешті-решт я закинув цю справу. Довкола мене було бурхливе студентське життя, найкращі роки, і я присвятив себе гулянкам і розвагам, забувши про книгу на довгі роки.

Повернувся до книги я у 23-му році, коли воював на Харківському напрямку у складі 103-ї окремої бригади ТРО. Зі своєї другої відпустки я привіз свій старенький ноутбук, який служить мені і досі. Зізнаюсь чесно, я хотів просто час від часу бавитись у ігри, коли мав вільні хвилинки. Але випадково наштовхнувся на папку з незавершеною книгою. І вирішив почитати, і що такого цікавого я писав ще в студентські роки. І мене охопив жах. Озброєний новим досвідом, переживши не один обстріл і загартований суворою армійською реальністю, я дивився на свій текст безжально. І мені не подобалось те, що я колись написав і, знову ж таки, вважав прекрасним. Оповідання були слабко пов'язані між собою, не було загального сюжету, персонажі бродили з одної пригоди в іншу, без конкретної мети і цілі. І я, доволі легко, що мене зараз самого дивує, прийняв важливе рішення: переписати. Окрім першого оповідання, "РАЙських плодів", до яких я мав особливу любов, кожне інше оповідання я переписав майже з нуля. Залишаючи лише загальну ідею кожного оповідання, я переписував персонажів, події, логічні ланцюги, причинно-наслідкові зв'язки, об'єднував всі оповідання одною темою і одним загальним сюжетом. І знову я звернувся до людей за чесними відгуками. І люди казали мені, що стає значно краще. Я писав ночами, коли не чергував, писав замість сну і відпочинку, повністю поринаючи у вигаданий світ, приходячи ніби у гості до своїх персонажів і проживаючи їх пригоди разом.

Книгу я дописав літом 24-го року, коли служив у Львові у ППО. Я мав доволі багато вільного часу, адже основна моя задача - розгорнути мобільні вогневі групи для прикриття міста - була виконана. І тоді я записався на нові курси в академію "Риба". Курси, де знову викладав винуватець моєї одержимості цією книгою - Любко Дереш. Прочитавши три перших оповідання з готової книги він сказав мені, що час видаватись. І я знову повірив і загорівся. Але також злякався. Дуже злякався. Всі ці роки я мав мету написати книгу, але не думав про те, а що буде далі. Видання свого твору навіть не з'являлось у списку моїх мрій. Але Любко мене переконав, що це правильний крок, і треба робити. Я і зробив. В травні 25-го року я підписав контракт з видавництвом, у вересні книга офіційно поступила у продаж, а 5-го жовтня я провів першу презентацію в рамках львівського "Book Forum". Так книга "Ера Нелюдів. Ціна Успіху" вийшла у світ. І вийшла вона доволі непогано. Я отримав багато позитивних відгуків на твір від різноманітних блогерів та небайдужих читачів, і тепер можу впевнено казати, що твір хороший. Вартий уваги.

Розкажу вам трохи про книгу: у далекому майбутньому людство, яке втратило здатність розмножуватись природнім шляхом, створює штучних людей, щоб вижити. Разом із дружньою інопланетною расою айєнів людство утворює зоряну державу Диктат, де і відбуваються події першої книги. Так-так, саме першої, адже запланований у мене цілий цикл з п'яти книг, над яким я продовжую тяжко працювати. Наш головний герой - штучна людина з найнижчої касти хуманів Новак - вправний найманець, який береться за різного роду роботу і не боїться забруднити руки. Бо грошей вічно бракує, а їсти хочеться. Перша книга - це історія про людину, яка намагається знайти своє місце у суворій реальності, де твоя роль у суспільстві визначена ще до створення. В книзі багато пригод, веселого екшену, бійок та гумору. Вона вам сподобається, якщо ви хочете просто розслабитись і поринути у іншу реальність та на якийсь час відволіктися від всього того, що нас, військових, оточує щодня.

Я вважаю написання цієї книги одним із найбільших своїх досягнень у житті і не збираюсь зупинятись. Це була моя коротка історія про мій письменницький шлях - від студента із великими мріями до військового із чітким планом, як цих мрій досягнути.

Дякую, що дочитали!