До повномасштабного вторгнення життя аеророзвідниці 432 окремого полку безпілотних систем 11 армійського корпусу з позивним «Діва» будувалося в площині абсолютно далекої від війни. Здобувши вищу освіту в університеті МВС, вона мріяла опікуватися правами неповнолітніх, проте реалії правоохоронної системи швидко розвіяли ілюзії.

​- Я хотіла бути інспектором з прав неповнолітніх, - розповідає Діва. - Однак поки навчалася, то дуже розчарувалася в системі і хабарництві, яке в ній панує. І хоча закінчила вуз, за спеціальністю не працювала. Після закінчення, якраз панував коронавірус, поїхала на заробітки до Польщі, а коли почалася війна, вирішила повернутися в Україну.

​Повернення на Батьківщину відбувалося з єдиною чіткою метою - захищати країну в лавах ЗСУ. Дівчина навіть не дбала про влаштування побуту, адже була переконана, що одразу вирушить на фронт. Проте шлях до лав Збройних Сил виявився набагато складнішим, ніж здавалося на перший погляд.

​- Поверталася в Україну з чіткою метою потрапити до ЗСУ, навіть квартиру собі спочатку не шукала, бо була впевнена, що ненадовго, - каже операторка БПЛА. - Однак реалії виявилися іншими. Спочатку мені пропонували піти на контракт, я не дуже хотіла брати на себе такі зобов’язання, отож намагалася влаштуватися за мобілізацією. Та я обійшла всі бригади в Одеській області - і мені відмовили, мовляв, я з окупації. Насправді я з селища, яке зараз окуповане, але в окупації не була, адже виїхала ще до повномасштабної війни. Однак мене так нікуди і не взяли, тому довелося влаштуватися на роботу і на якийсь час забути про армію.

​Хоча цивільне життя поступово налагоджувалося, а нова робота приносила задоволення, відчуття недовершеної справи не залишало. Усвідомлення ціни, яку щодня платить країна у цій війні, змусило Діву переглянути власні застереження щодо контрактної служби.

​- Я знайшла гарну роботу, яка мені дуже подобалася, однак думка про армію не відпускала, - розповідає пілотеса. - Мені не було що втрачати, адже все, що могла, я вже втратила на окупованих територіях. Війна вже вийшла на рівень величезних людських втрат, і я в якийсь момент таки вирішила, що зможу бути корисною, і погодилася підписувати контракт. Не скажу, що я на той момент щось знала про армію: у мене ні в родині не було військових, ні знайомих армійців.

​Навіть готовність підписати контракт не одразу відкрила двері до війська - бюрократія та стереотипи знову стали на заваді. Все змінилося завдяки випадковій зустрічі з військовослужбовцями, які шукали вмотивованих людей для нового напрямку сучасної війни.

​- Я знову обдзвонила і обійшла всі бригади, але те, що я погодилася на контракт, ситуацію докорінно не змінило. І ось тут мені пощастило, що до міста, в якому я мешкала, на кілька днів завітали рекрутери нашого тоді ще батальйону безпілотних систем. Я переговорила з хлопцями, їм все підійшло, швидко виписали мені рекомендаційний лист. Потім я пройшла ВЛК і поїхала на полігон проходити БЗВП.

​Почався етап інтенсивного навчання. Як контрактницю, її відправили на вишколи до Великої Британії, де з українськими бійцями працювали іноземні фахівці.

​- Умови там були фантастичні, як і рівень самого навчання, - згадує Діва. - Я потрапила до інструкторів з Данії: вони робили пріоритет на фізичну підготовку, і ми постійно були на три-чотириденних виїздах. Я була дуже задоволена рівнем підготовки. Після повернення в Україну в вересні 2024-го пройшла ще фахову підготовку на "мавіках".

​Далі відбувся перехід до бригадного вишколу, де відбулося знайомство з безпосередніми командирами.

​- Командир взводу аеророзвідки Інструктор та його заступник Німець прямо з позиції приїхали з нами знайомитися, - розповідає аеророзвідниця. -

Пригадую, як поїхали з Німцем на перші тренувальні польоти. Я піднялася на "мавіку", політала, приземлилася, знайшла кілька об’єктів, і коли ми повернулися, він сказав Інструктору, що мене вже навчати не треба, готова виходити на позицію.

​Перший бойовий вихід - це завжди випробування стресом, упередженнями побратимів та непередбачуваними ситуаціями на лінії бойового зіткнення.

​- На позиції хлопці спочатку боялися давати мені літати, але я таки напросилася і нормально відпрацювала, - згадує Діва. - Правда, мені відразу збили борт дружнім вогнем з наших піхотних позицій. Інструктор тоді відзначив, що це погана статистика: перший вихід - і відразу втрата борта. Що цікаво, після цього я дуже довго не втрачала борти, всі дивувалися, та й той перший збитий піхотинці-суміжники потім таки повернули.

​З цього моменту аеророзвідка стала для Діви не просто службою, а справжньою пристрастю. Ініціативність та азарт від пошуку цілей вирізняли її серед інших пілотів.
​- І так я почала працювати. Буквально сідала з самого ранку за пульт і літала до темна. Вночі було не дуже цікаво, адже більшість подій відбувалися зранку і вдень. Мені дуже подобалося літати! Дуже подобалося шукати ворожих пілотів і корегувати знищення їхніх позицій. Дуже люблю дивитися, як вони горять, - усміхається аеророзвідниця.

​Проте війна - це не лише драйв від влучань, а й важкий біль від втрати тих, хто вчив, підтримував і ставав близькою родиною.

​- А потім зник безвісти Інструктор. Поїхав шукати позицію, авто пізніше знайшли обгорілим... Командир роти Мазай, з яким він їхав, загинув, а Інструктора ми шукали потім кілька тижнів кожного дня, в тому числі з кінологами і собаками, але так і не знайшли. Для нас з Німцем це був дуже важкий період, ми дуже зблизилися. Були в гостях вдома у Інструктора, коли їздили у відпустку, я знаю його дружину...

​Долі підрозділу висували нові виклики. Втрати досвідчених кадрів вимагали від решти зміни підходів до служби взяття відповідальності на себе.

​- За кілька тижнів загинув ще один досвідчений пілот — Монтана, - каже Діва. - Тоді Німець поїхав на похорон, а взвод залишився на мені. Інших варіантів просто не було. Я жила з ними в одній хаті, звісно, знала принципи логістики, формування графіків тощо, отож запевнила Німця, що впораюся без нього.

​Здатність брати на себе керівництво в найскладніші моменти не залишилася непоміченою. Коли підрозділ розрісся, Діву офіційно призначили на командну посаду.

​- Потім ми виросли в роту, мене призначили командиром взводу, - каже аеророзвідниця. - Прикро стало, що я перестала їздити на бойову роботу, однак взвод був чималенький, отож адміністративної роботи вистачало. Та я ще довго трималася за можливість бути на позиціях — їздила на рекогносцировки, часто проводила перезмінки.

​Очоливши підрозділ, нова командирка поставила собі за мету зробити власний взвод взірцевим. Вона впровадила жорстку дисципліну, безперервне навчання та суворий контроль рівня підготовки.

​- Я вирішила, що мій взвод має бути найкращим. — каже Діва. - Отож налагодила дисципліну, відновила навчання - як практичні, так і теоретичні. Навіть приймала екзамени. Вимагала, щоб у всіх був рівень бодай аналогічний моєму. Та мені дуже пощастило з хлопцями у взводі: вони всі мене підтримують. Дуже на мене ображаються, коли я сварюся, бо я дуже емоційна, але від своїх вимог не відходжу.

​Сьогодні командирка з позивним «Діва» впевнено будує майбутнє свого підрозділу. Вона переконана, що запорукою успіху на фронті є якісний відбір, висока мотивація та передача реального бойового досвіду від тих, хто щодня знищує ворога.

​- Зараз прийшло багато новеньких, - розповідає дівчина. - У нас в підрозділі діє принцип відбору, і це, я вважаю, дуже позитивний момент: бо кого відібрав, з тим і працюєш. Дуже велику роль грає мотивація. Дуже перспективні хлопці приходять напряму з ТЦК. Якщо відверто, навіть шкода їх відправляти на БЗВП, бо це часто зайва втрата часу. Краще організувати навчання на базі досвідчених сержантів нашого полку, які й навчать справді тому, що зараз першочергове і необхідне, а не за книжками 50-річної давнини.

​Попри всі випробування, втрати та важку щоденну працю, Діва та її взвод нестримно рухаються вперед. Кожен збитий ворожий безпілотник, кожна виявлена позиція окупантів і кожен навчений новобранець наближають головну мету - звільнення рідних домівок та довгоочікувану Перемогу. Дисципліна, професіоналізм і віра у власних людей роблять її підрозділ справжньою бойовою родиною, готовою до будь-яких викликів.